Генеральний пиз..унець (доповнено)

У російській «Новій газеті» вийшло інтерв’ю з колишнім депутатом російської Держдуми Іллею Пономарьовим, який перебрався жити до Києва. Темою інтерв’ю стало вбивство в столиці України екс-депутата Держдуми Дениса Вороненкова й Пономарьов висловився в тому сенсі, що Вороненкова ліквідували через довгий язик генерального, прости господи, прокурора Луценка. Бо Луценко перед тим бігав то телестудіях і розповідав про якісь «ключові свідчення», які Вороненков дав у ході досудового розслідування кримінального провадження відносно Януковича за підозрою в державній зраді.

«Виток через генпрокурора Луценко не був запланований і для Дениса це було шоком і несподіваністю. Військові прокурори мали на увазі, що про Вороненкова стане відомо вже на процесі, коли там оголосять його покази. Вони з Машею розраховували за цей час прикрити всі хвости в Росії. Продаж квартири, у нього залишався син у суворовському училищі, у Маші були справи й т.д.», — розповів Пономарьов ( https://goo.gl/BnihkJ ).

Взагалі-то Вороненков – це дрібний московський шахрай, який і близько не був допущений до політичної кухні і який не знав і не міг знати нічого, окрім пліток і чуток. Що ж стосується доказової сили його свідчень, то вона дорівнює нулю, оскільки в обмін на потрібні слідству покази Вороненков одержав український паспорт і можливість переховуватись в Україні від ошуканих ним потерпілих та російських правоохоронців. Тим не менш, виносячи за дужки тему змістовності та доказової сили свідчень Вороненкова, зазначу, що претензії щодо витоку інформації треба пред’являти не видатному фахівцю в галузі права Луценку, а процесуальному керівникові по справі.

Посада генерального прокурора є адміністративною, а предмет його службових інтересів – своєчасна виплата зарплатні підлеглим, забезпечення їх житлом, підтримання в належному стані службових приміщень, загальна організація роботи органів прокуратури. Генпрокурор – це господарник, він не має повноважень витребовувати матеріали проваджень у підлеглих, заслуховувати справи, давати вказівки в частині досудового розслідування. Точніше, пан Луценко міг би на законних підставах довідатись про перебіг досудового розслідування щодо Януковича лише в одному випадку – якби він відповідною постановою був би включений у групу прокурорів по цьому провадженню. Та обставина, що Луценкові, який є сторонньою особою, процесуальний керівник повідомив зміст показів Вороненкова – то є серйозне порушення з боку процесуального керівника, який навіть не відібрав у Луценка підписку про нерозголошення.

У Генеральній прокуратурі всі – включно з прибиральницями – знають, що Луценкові не можна довірити жодної таємниці, він обов’язково інформацію зіллє. У кращому випадку – просто поширить її під час чергової пиятики серед знайомих (наприклад, Юрій Віталійович, коли вип’є, любить розповідати, що між собою обговорюють телефоном народний депутат Сергій Лещенко та начальник Департаменту спеціальних розслідувань Генпрокуратури Сергій Горбатюк, оскільки СБУ незаконно прослуховує телефон Лещенка й передає розшифровки в Адміністрацію Президента). У гіршому – продасть інформацію зацікавленим особам.

У якості прикладу можу навести одне з найсекретнішних кримінальних проваджень, зареєстроване Генпрокуратурою в ЄРДР 4 квітня 2016 року під №42016000000000930 за ознаками ст.14 ч.1, ст.368 ч.4 КК України. Згідно з фабулою справи, державний службовець, який обіймає особливо відповідальне становище і чиє ім’я є загальновідомим, вимагав хабар у розмірі 1 млн. доларів у посадовця, ім’я якого також на слуху. Для викриття хабарника були задіяні оперативно-технічні можливості СБУ, всі переговори посередників, які діяли від імені цього державного службовця, фіксувались, за хабарником здійснювалось зовнішнє спостереження.

Провадження було зареєстроване ще за часи генпрокурора Шокіна й коли Луценко після призначення на посаду став цікавитись «жирними» справами, йому ніхто нічого про це провадження не сказав. Натомість підлеглі Луценка разом з СБУшниками потайки від нього готувались до затримання хабарника – вже була підготовлена потрібна сума, купюри помічені спеціальною фарбою, під контроль був взятий будинок, де мали передаватись гроші (1 млн. доларів високопосадовець хотів отримати в кабінеті своєї дружини, яка працює адвокатом). Про це в Генпрокуратурі знали, за моїми підрахунками, лише 6 осіб.

Але трапилось лихо: голова СБУ Грицак розповів про операцію, що готується, Порошенкові (до речі, куратором операції по лінії СБУ був перший заступник Грицака Демчина). А пан президент напередодні запланованого затримання хабарника ляпнув про це Луценкові. І що зробив Юрій Віталійович? – Правильно. Він купив пляшку горілки й, по виході з Адміністрації Президента, поїхав до хабарника та попередив, щоби той ні в якому випадку не брав гроші, бо це, мовляв, підстава.

Знаючи Юрія Віталійовича бозна скільки років, можу сміливо стверджувати: якщо треба пустити по Києву якусь плітку, її під секретом слід повідомити Юрію Луценку й взяти з нього слово, що він нікому не розповість. Тому раджу прокурорам, від яких Луценко вимагає подробиць по справах, хоча б відбирати у видатного фахівця в галузі права підписку про нерозголошення. Бо Луценко на посаді генпрокурора довго не протримається, а розхльобувати все те, що він накоїв, доведеться його нинішнім підлеглим.

Володимир Бойко

Доповнення

У попередньому своєму пасквілі я розповів, як генеральний, прости господи, прокурор Луценко пропиває кримінальні справи навіть попри те, що співробітники Генпрокуратури намагаються приховувати від Юрія Віталійовича ті провадження, де його довгий язик і любов до грошей можуть завдати непоправної шкоди.

Зокрема, я згадав одне з найсекретнішних кримінальних проваджень, що було зареєстроване Генпрокуратурою в ЄРДР 4 квітня 2016 року під №42016000000000930 за ознаками ст.14 ч.1, ст.368 ч.4 КК України. Згідно з фабулою справи, державний службовець, який обіймає особливо відповідальне становище і чиє ім’я є загальновідомим, вимагав хабар у розмірі 1 млн. доларів у посадовця, ім’я якого також на слуху. Для викриття хабарника були задіяні оперативно-технічні можливості СБУ, всі переговори посередників, які діяли від імені цього державного службовця, фіксувались, за хабарником здійснювалось зовнішнє спостереження.

Провадження було зареєстроване ще за часи Шокіна й коли Луценко після призначення на посаду став цікавитись «жирними» справами, йому ніхто нічого про це провадження не сказав. Натомість підлеглі Луценка разом з СБУшниками потайки від генпрокурора готувались до затримання хабарника – вже була підготовлена потрібна сума, купюри помічені спеціальною фарбою, під контроль був взятий будинок, де мали передаватись гроші (1 млн. доларів високопосадовець хотів отримати в кабінеті своєї дружини, яка працює адвокатом).

Але трапилось лихо: голова СБУ Грицак розповів про операцію, що готується, Порошенкові (до речі, куратором операції по лінії СБУ був перший заступник Грицака Демчина). А пан президент напередодні запланованого затримання хабарника ляпнув про це Луценкові. І що зробив Юрій Віталійович? – Правильно. Він купив пляшку горілки й, по виході з Адміністрації Президента, поїхав до хабарника й попередив, щоби той ні в якому випадку не брав гроші, бо це, мовляв, підстава.

Так ось, я хочу звернутись до голови СБУ: Василю Сергійовичу, я готовий подарувати матеріали секретного кримінального провадження, яке Луценко пропив, тому, хто мені відшкодує шкоду, завдану СБУ в результаті мого незаконного затримання на території Польщі та незаконної депортації в Україну 12 серпня 2016 року. Думайте, доки я ці матеріали не опублікував: порадьтесь з Юрієм Віталійовичем, спитайте в самого хабарника – може, в нього мозку трохи більше, ніж у Вас.

А щоби голова СБУ не сумнівався в моїх здібностях знаходити флешки з секретними документами, публікую витяг з ЄРДР, в якому я закрив прізвища дійових осіб.